Зґвалтований парламент ухвалив 16 вересня з третьої спроби закон про люстрацію, що сприймається як велика перемога демократії, а насправді є її великою поразкою. В Україні право сили стає головним, а сила права занепала до нульової позначки. Жодна добра мета не виправдовує огидних засобів її досягнення, коли застосовується надмірна сила, погрози, образа гідності опонентів. А запихання їх до сміттєвих баків інакше, ніж фашистською дією, назвати не можна. Усе це застосували для прийняття горезвісного закону, якому насправді не можна дати життя, бо наслідки будуть вкрай поганими. Причини для цього, як на мене, такі.
Порушення процедури розгляду законопроекту
Депутати парламенту ухвалювали невідомо що, оскільки тексту законопроекту до другого читання не бачили та перед очима не мали. До профільного комітету було надіслано близько 400 зауважень, але вони не розглядалися відповідно до регламенту. Текст закону з’явився лише 26 вересня. Така законотворчість означає ні що інше, як крах парламентаризму. Одного цього має бути достатнім, щоб повернути закон для нового розгляду відповідно до парламентських процедур.
Надмірно широке коло осіб, які будуть проходити люстрацію
Відповідно до рекомендацій Ради Європи, люстрація може застосовуватися лише до посад, діяльність на яких може становити загрозу демократії та правам людини. Проте чисельність осіб, що потраплять під дію закону сягає, за нашими попередніми оцінками, лише серед керівного складу державних органів понад півмільйона осіб, що є явно необґрунтованим. Деякі державні інституції за цим законом мають бути оновлені в повному складі. Якщо всіх цих людей буде звільнено, ким їх замінять? В умовах, коли головною проблемою країни є недостатня кількість модерних освічених людей, здатних працювати на сучасному рівні, створювати і розуміти нове, таке тотальне звільнення без розуміння, звідки прийдуть нові кадри, чи будуть вони кращими за старих, не є виправданим. Застосування люстрації за такою моделлю невідворотно призведе до застосування дискреційних повноважень і, в результаті, до вибіркового переслідування, що неприпустимо. До того ж, таке масове звільнення без зміни системи роботи інституцій не має сенсу. В жодній країні не було такої масової люстрації.
Відсутність незалежного органу для проведення люстрації
Відповідно до керівних принципів Ради Європи щодо проведення люстрації у відповідності до принципу верховенства права, що затверджені Парламентською асамблеєю Ради Європи, люстрація може проводитися виключно незалежним, спеціально утвореним для цього органом влади. Це дає можливість уникнути багатьох проблем при люстрації, таких як, різноманітне тлумачення та застосування закону, вибіркове переслідування, прийняття політично вмотивованих чи інших необ’єктивних рішень тощо. Членами люстраційних комісій в інших країнах, де проводилася люстрація, як правило, призначалися люди, що мають значний авторитет в суспільстві, оскільки важливо легітимізувати люстрацію в очах громадськості. Відсутність незалежності буде логічно підривати довіру до цього процесу, а питання, чи підлягає особа люстрації, чи не підлягає, відповідно, буде вирішено у спосіб, що викликає великі сумніви.
За ухваленим законом рішення про люстрацію буде ухвалюватися Міністерством юстиції на підстави даних перевірки, яку проведе керівництво відомства, де працює службовець, який проходить люстрацію. Ця процедура в наших умовах буде сприяти зловживанням і позбавленню «незручних» працівників.
Порушення права на приватість
Міжнародні стандарти з прав людини чітко визначають необхідність захисту права на приватність при проведенні люстрації. Потрібно зробити усе можливе, щоби уникнути можливого безпідставного публічного обвинувачення особи. Досвід інших країн красномовно показує необхідність дуже обережного підходу в поширенні інформації про особу.
Закон передбачає ведення єдиного державного реєстру щодо осіб, які проходять процедуру люстрації. Проте немає ніякої суспільної необхідності включати такі дані, якщо особа пройшла перевірку і не підлягає люстрації. Відкритість навіть обмеженого кола відомостей, передбачена законом, є безсумнівним порушенням права на приватність в таких випадках. Проте відкритість таких даних і для осіб, які піддані люстрації, також є, на нашу думку, необґрунтованим втручанням в права людини. Якщо взяти до уваги, що розслідування та його висновки будуть проводитися не незалежним органом влади, то поширення їхніх результатів без судової перевірки є невиправданим втручанням в право на приватність. Великою є ймовірність, що зібрані дані є помилковими чи неточними, а відповідно, прийняте рішення є помилковим. У випадку визнання висновку незаконним відновити репутацію людині буде достатньо складно. Тому така процедура одразу закладає системну проблему дотримання права на приватне життя.
Ми не перші в такій ситуації, і потрібно завжди знаходити баланс між правом на приватність і правом громадськості знати, що людина пройшла люстраційну процедуру. У країнах Балтії якщо хтось сам подавав декларацію та визнавав, що він мав зв’язки з КДБ, то ця інформація ставала таємною, а людина сама тихо звільнялася з посади. Друкувалася інформація лише щодо тих, хто намагався обдурити орган перевірки.
Висновки
Для успішного проведення вкрай необхідних реформ країні потрібне порозуміння всіх суспільних груп. Ухвалений закон про очищення влади за такою моделлю, навпаки, роз’єднує людей, сприяє зростанню агресії, ворожості всередині країни і втраті репутації держави за кордоном. Масове звільнення державних службовців не буде мати позитивного результату і викличе численні заяви до Європейського суду з прав людини з подальшими великими втратами державного бюджету. Люстрація в Україні потрібна, але за іншими правилами, які відповідають Конституції, практиці Європейського суду у численних люстраційних справах та іншим міжнародним стандартам.
Немає коментарів:
Дописати коментар