середа, 28 січня 2015 р.

Це солодке слово – «ЛЮСТРАЦІЯ…»

Ще Остап Вишня  дивувався чарівній магії слова: скажіть, до прикладу,
 «дикий кабан» - страшно, проте  ще якось можна пережити - але від слова «вепр» мурахи дружньо забігають поза плечима. Точнісенько так і у політиці: слово «люстрація» у порівнянні зі словами «перевірка», «очищення» набирає майже магічного відчуття, підсилене як незрозумілістю  значення іноземного слова, так і  замахом на академізм.
Звертаюсь до словника іншомовних слів – нема  перекладу з англійської, німецької, італійської -  словник від 1955 року ще не набрався іноземних  мовних реп’яхів.


Телефоную знайомому журналісту – точного пояснення  немає.
Нарешті,  Вікіпедія в інтернеті пояснює:
«Люстрація (від лат. lustratio — очищення через жертвопринесення[1]) — заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі. Термін зазвичай вживається щодо процесів у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-их років XX століття, де люстрація застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді — до всіх членів комуністичних партій[2]. Зокрема, люстрація була проведена в Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах».
Другими словами, люстрація  – це коли  переслідують вчоршніх переслідувачів, коли ( за М.Гоголем) чиновник нової влади гукає до чиновника старої: «А подать сюди Тяпкина - Ляпкіна!». І Тяпкін - Ляпкін понуро плентається на грізний виклик вчорашнього супротивника, (добре, якщо супротивника, а не колеги, з яким ще вчора разом забезпечували панування  проклятої богом і людьми влади.) Піди розбери, хто з тих Тяпкіних виявився просто спритнішим  за вайлуватого Ляпкіна.  Нацисти Третього райху і будівничі комуністичного раю справувались однозначно: косили  всіх незгідних підряд – коса люстрації дзвеніла і вдень і вночі. Від Комісії з розслідування антиамериканської діяльності бідний комік Чарлі Чаплін вітк аж до тихих закутків Швейцарії.
В середні віки шукали поміж громадою відьом – чим не своєрідна люстрація? А як розібратись, то  чи не  вся історія людства позначена тим солодким словом, від якого в середні віки  тягся  чорний дим від  люстраційних вогнищ   аж до неба. 
І, все – таки, без люстрації не обійтись, раз вже не спромоглися на побудову суспільства з постійною системою самоочищення, бо  захаращена система каналізації загрожує проривом і затопленням.  
                          
                        ЛЮСТРАЦІЯ ПО – УКРАЇНСЬКОМУ.                                Історична довідка:1 травня 1966 року над покрівлею тодішнього КІНГУ – тепер –Київського національного економічного уніерситету(КНЕУ) -  був піднятий  блакитно – жовтий прапор. Прапороносці Георгій Москаленко та Віктор Кукса опинилися у комуністичному концтаборі. 2006 року в день Національного прапора керівництво КНЕУ зірвало зі стіни споруджену меморіальну дошку на честь подвигу патріотів. Два роки судді Шевченківського району доводили «відсутність складу кримінального злочину» в діях адміністрації університету. 2008 року Апеляційний  суд Києва скасував облудні постанови безчесних суддів і зобов’язав Шевченківський суд відкрити провадження проти  КНЕУ. 8 років прокуратура  і міліція Шевченківського району безкарно блокують  рішення Апеляційного суду, не надсилаючи до суду будь – яких висновків.  Чи допоможе  люстрація у антидержавній справі зриву меморіальної дошки?
Як тільки війнуло тим легким  юридични вітерцем перевірки  «державних службовців» – категорії громадян, визначених законодавством  незалежної України як окремий  елітний клас, - я миттю, зібравши судові позови на шахраїв від влади і відписки таких же шахраїв у суддейських рясах, кинувся шукати, де ж та рятівна комісія?  Та й як не шукати, коли поданий позов  до Шевченківського  районного суду  проти бездіяльності  міліції цього ж району, повертається позивачеві з порадою звернутись до Окружного  адміністративного суду м.Києва, а Окружний адміністративний, в свою чергу, вважає це справою  суду Шевченківського району. Вища Рада юстиції, не довго думаючи, переправляє скаргу до Ради суддів Києва. На запит, чого ж мовчить  та  Рада суддів, чую відповідь: Ради суддів на сьогодні у Києві не існує. Все. Процес замкнувся, можна  починати все  спочатку.
Восьмий рік  прокуратура Шевченківського району під невсипущою орудою прокурора С.Нечипоренка не надсилає до суду  висновків про наявність складу кримінального злочину у діях  керівництва  Київського національного економічного університету (КНЕУ), яке протиправно зірвало меморіальну дошку на честь підняття ще за радянських часів,- - а точніше 1 травня 1966 року, - національного блакитно  -  жовтого прапора Української Народньої Республіки над покрівлею власного закладу. І зрозуміти оте керівництво навіть дуже можна: Герою України ректору  А.Павленку, який дістав почесне звання з рук колишнього студента  економічного вузу, а згодом Президента,  В.Ющенка,не можна було пережити обурливого напису на  пам’ятній дошці: «Прапор піднятий на знак протесту проти  московсько - більшовицької окупації України»!  Та й  заступник ректора, колишній викладач колишнього марксизму – ленінізму  М.Вакуленко, твердо  переконаний у неможливості  «старшого брата»  Росії здійснювати агресію проти України. Як у воду дивився!
Міліція району в особі колишнього її начальника Т.Мірошниченка  надсилає  прокурору Шевченківського райну  С.Нечипоренку листа з  повідомленням про наявність складу кримінального злочину у діях керівництва  КНЕУ, що зобов’язує прокурора С.Нечипоренка надіслати до суду того ж району відповідне  повідомлення для відкриття провадження. Суд чекає. Над судом тяжіє  ухвала Апеляційного суду, якою скасовано потуги суддів Шевченківського суду  Осипової, Савицького і Кормушина – самовідданих  захисників самодурів від КНЕУ. За два роки названі  судді  так і «не побачили» наявності складу кримінального злочину в діях поборників комунізму, бо хіба ж це злочин зірвати виготовлену за дозволом  міської Ради № 1558, коштом громади, меморіальну дошку, текст якої затверджений  всіма відповідними інстанціями?  На  144 статтю Конституції : « Органи місцевого самоврядування в межах  повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території» у борців за комунізм існує своя – ленінська - настанова: «диктатура – насильство, не обмежене ніякими законами!»
Бери та й круши на свій розсуд !  То, може, і всі радянські меморіальні дошки разом з бовваном Леніна можна викинути на смітник? Е,ні, історію треба берегти!
Можливо, прокурор С.Нечипоренко і надіслав би відповідне повідомлення до суду Шевченківського району, але лист начальника міліції Т.Мірошниченка …зник! Отак був, а отак нема! Восьмий рік  шукають і не можуть знайти, тільки часом якийсь  працівник прокуратури сонно питає:«А , взагалі, чи  був такий  лист?».  На лихо,копія листа залишилась на руках у позивача. Тричі принциповий прокурор С.Нечипоренко  повідомляє позивача про «відсутність складу кримінального злочину» в діях ректора і його зама,забуваючи чомусь надіслати  повідомлення до Шевченківського суду, де спокійно  восьмий рік сидять, склавши руки, в  чеканні на заповітного листа від прокуратури, хоч можуть відкрити провадження навіть за повідомленням в газеті. Тричі прокуратура міста  за скаргою авторів дошки О.Гриба та С.Таужнянського скасовує постанови С.Нечипоренка і тричі незламний захисник закону і права  не може побачити  того ж таки «складу», аж доки грізного прокурора  тяжко не покарано міською прокуратурою: перевели,сердешнього, з посади прокурора Шевченківського району  у Подільський район …і теж  на посаду прокурора, де він і сьогодні непохитно стоїть на сторожі законів незалежної України.
Тим часом регіонали з недовершеного і перелатаного Кримінального кодексу зробили ще гірший. Довелось вдесяте подавати повідомлення про злочин, тепер вже не прокурору, а черговому  міліцейської дільниці. Молодий 23 – річний слідчий  міліції Вячеслав Потолап, власник кучерявого підпису на пів сторінки, пішов тією ж стежкою – «не побачив» ніякого злочину, і справу, нарешті, закрили, як втопили.
Тепер вже втрутилась парламенська фракція «Свободи»,і світлої пам’яті генеральний прокурор Пшонка змушений був скасувати і цю скороспечену брехню.Вже вкотре за вісім років слідчі органи разом із прокуратурою починають ліниво  жувати сторінки справи. Тепер новий висновок слідчого В.Потолапа перевірятиме  новий прокурор, після чого слідчий ще раз відвідає ректора КНЕУ, і тільки після таких походеньок позивач може ознайомитись з висновками, але, не дай боже, давати позивачу на руки копію – «не положено». Чи  буде відкрите провадження у Шевченківському суді, наляканого словом «люстрація»,  чи й далі продовжуватимется симуляція правосуддя ?
Я поцікавився, скільки ж суддів нараховує  Адміністративний суд? Тільки в Окружному адміністративному суді  їх  щось до сорока. А по всіх судах Україні? Де ж набрати  стільки люстраційних комісій на тисячну армію самих тільки суддів  з ордою  чиновники всіх мастей? Але, як кажуть,- «піймав – не піймав, а погнаться можна», - нарешті знаходжу таки оту  рятівну  Громадську люстраційну комісію за адресою Інститутська, 14, під орудою народнього депутата Єгора Соболєва.  Поважна Комісія, як повідомив черговий, розпочала власну роботу з відпустки, спасибі черговому, який допоміг здати скаргу якійсь сусідній з Комісією  секретарці.Як відпочила та Комісія, чи ще й досі відпочиває – не відомо. Представнику Голови люстраційної комісії В.Герасименку (ще до відходу членів Комісії у відпустку)  я  подав скаргу на організоване   відпихування моєї скарги  Окружним адміністративним судом і судом Шевченківського району. Залучення скарги до Люстраційної  комісії відбулося на Майдані незалежності перед дверима готелю «Козацький»,на стільцях якогось кафетерію. Результати такі, як і після відпустки.
Переконаний, що розкажи я про згаданих суддів  на зборах виборців, яким буде надане право  обирати не одну, а всі три  незалежні гілки влади – судову  в першу чергу - ніякої  «страшної» комісії з солоденьким словом «люстрація»  взагалі  не  потрібно було б. А почати треба з відновлення в Конституції терміну « три незалежні гілки влади», звідки слово «незалежні» тихенько усунуто, щоб оті самі «гілки» призначались одна одною, що фактично призвело до злиття трьох гілок влади в одну. Застереження Монтескьє про загрозу «злиття» трьох гілок влади справдилось:
 «Не буде свободи... якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо вона сполучена з законодавчою владою, то життя і свобода громадян виявляться у владі сваволі, тому що суддя буде законодавцем. Якщо  судова влада сполучена  з  виконавчою, то суддя одержує можливість стати гнобителем». Далі Мислитель доходить неминучого висновку: « …що відбудеться, якщо сполучити всі три гілки влади?» Монтескьє недвозначно попередив Майбутнє: «У цьому випадку неминуче встановлення найжорстокішого деспотизму і повної загибелі свободи».        
 Олесь Гриб.


Немає коментарів:

Дописати коментар