Така вже інформаційна політика олігархічної влади,– замість того, щоб викривати свої успіхи в пограбуванні народу, зайнята створенням негативних стереотипів щодо соціалістичних і комуністичних ідей, аж до їх заборони, тому ця антинародна влада навряд чи згадає добрим словом видатного економіста світового рівня М.І.Туган-Барановського.
Багато країн виходили з економічних криз, застосовуючи економічні моделі саме М.І.Туган-Барановського (наприклад США з кризи 20х років минулого століття). Суть антикризової теорії вченого в тому, що держава подолає кризу тоді, коли створить умови для подолання кожним громадянином власними зусиллями своєї особистої кризи. Його теорія сприяє розвиткові малого і середнього бізнесу, де людина праці відчуває прямий зв’язок між своїми зусиллями і своїм добробутом, а не залежить від «доброго пана», який з ним справедливо поділиться. Кризу долає лише вільна праця, перш за все, в сфері матеріального виробництва, яке спонукає розвиток добувних галузей і торгівлі.
А у нас будуються лише торгово-розважальні центри! Та беруться зарубіжні позики не на розвиток виробництва у власній державі, а на проїдання, розкрадання і створення штучної нестачі кредитного капіталу (задля підняття лихварського проценту і створення умов для банкрутства підприємств і фізичних осіб).
Економічна теорія випускника Харківського Університету ідеально вписується у вихід із кризи через самоврядування Територіальних Громад – колективів власників спільного майна.
Наводжу уривок ознайомчої статті про нього з інтернету:http://pidruchniki.com/1585091353977/politekonomiya/ekonomichni_poglyadi_tugan-baranovskogo
«У працях М.І. Туган-Барановського ми знайдемо чимало цікавих міркувань про організацію соціалістичного суспільства. Розглядаючи проблему співвідношення "особистість - суспільство", він підкреслював, що розвиток кожної окремої особистості повинен бути головною суспільною метою.
У роботі "Соціалізм як позитивне учення" він розглядає систему державного соціалізму як одну із форм суспільного устрою. Учений відзначав, що елементи примусу, мабуть, збережуться доти, поки сама людина не навчиться підкоряти свої інтереси суспільним.
Незважаючи на певні переваги системи державного соціалізму (забезпечення планомірності, пропорційного розвитку, пріоритету суспільних потреб), вона зберігає елементи примусу й протиріч умовам повного й вільного розвитку людської особистості, і тому "державна централізація управління суспільним господарством повинна бути відкинута". У праці вчений висуває низку положень, покликаних пом'якшити негативні аспекти бюрократичної централізації (створення механізму самоврядування, організація системи суспільних спілок, особиста участь робітників в управлінні виробництвом).
Соціальним ідеалом, на думку Туган-Барановського є, не "соціальна рівність, а соціальна воля". Досконале суспільство вільних людей - от кінцева мета суспільного прогресу. Але "соціальний ідеал ніколи не буде досягнутий", у наближенні до нього й полягає весь історичний прогресивний шлях людства.
Велику увагу він приділяє аналізу типів соціалізму, виділяючи державний, комунальний, синдикальний соціалізм.
Державним може бути названий лад соціалізму, за якого господарською одиницею була б держава.
Синдикальний - така форма соціалістичного ладу, за якого засоби виробництва належать окремим групам робітників, при цьому кожна група вважається автономною й самоврядною продуктивною одиницею. Однак за такого типу соціалізму роль держави залишається незначною, тому що воно лише погоджує дії різних робочих асоціацій.
Комунальний тип соціалізму припускає незначну роль держави.
М.І. Туган-Барановський глибоко вивчив проблеми теорії й практики кооперації. Він виділив основні принципи кооперації: матеріальна зацікавленість; добровільність; використання праці тільки членів кооперативу.
У своїй інвестиційній теорії циклів Туган-Барановський обрав за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань із періодичним відновленням основного капіталу. Його цитата: "Розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені, в інших галузях..., розширення виробництва завжди діє "заразливо", воно охоплює все народне господарство. Коли розширення основного капіталу закінчується (фабрики, заводи, побудовані) попит на виробництво скорочується і їх надвиробництво стає неминучим. Учений сформулював закон інвестиційної теорії циклів, суть якого в тому, що фази промислового циклу визначаються процесом інвестування.
Михайло Іванович досліджує роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки й відзначає, що причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а навпаки, його нестача.»
Немає коментарів:
Дописати коментар