23 серпня далекого тепер 2008 року політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач опублікував статтю під пророчою назвою ''Європейська система безпеки'', яку чекає Тимошенко обернеться для України російською окупацією
На жаль, попередження не сприйняли всерйоз. Чим завершились тодішні стратегічні прорахунки Юлії Володимирівни сьогодні відомо кожному. Не кожен лише може це визнати.
Ви напевно ще пам'ятаєте, як гордо деякі тимошенківці проголошували, мовляв "наша Юля – єдиний чоловік в українській політиці!" Багато хто тоді з цим погоджувався, адже справді, звучало хоч і претензійно, але правдоподібно. Політична мужність, рішучість, безоглядність, готовність на все заради визначеної мети – таким був образ української Жанни д'Арк.
Але коли сьогодні справді запахло смаленим, ми бачимо зовсім іншу героїню...
Я вже писав у цьому блозі, що на початку загострення Кавказької кризи нашим можновладцям справді варто було мовчати, ніж робити порожні заяви. Писав тоді, коли багато хто обурювався – чому мовчить Тимошенко?!
І ось вона заговорила. Справді, інколи краще жувати...
Мене у цій історії цікавлять причини цнотливого ставлення Тимошенко до НАТО. З усіх питань Юлія Володимирівна дозволяє собі відверті судження й гучні заяви. Вона беззастережно хвалить своїх непопулярних і тимчасових союзників, безапеляційно вимагає, карає й погрожує ворогам.
Чим пояснити таку політичну цнотливість Юлії Володимирівни у питанні Євроатлантичної інтергації України? Невже НАТО є чимось страшим для такої безстрашної жінки?
Остання прес-конференція прем'єр-міністра й очевидні навіть не ухиляння, а відверті "виверти" від запитання про НАТО наводять на думку, що "такі да", наш прем'єр-міністр боїться НАТО – як чорт ладану. Але не самого по собі, і навіть не протидії кремлівського дуету, а ймовірного (на її думку) падіння електорального рейтингу.
Але що таке рейтинг політика, коли йдеться про загрози суверенітету країни?
У своєму політичному слаломі на прес-конференції Юлія Володимирівна заховалася за "чарівну" словесну формулу – Європейську систему безпеки. Якої ще немає як дієвої системи, але вже є як політичний міф, що дозволяє нашим політикам ним активно спекулювати. Правду кажучи, усі політики у нас однакові у бажанні чимось поспекулювати...
Парадокс ситуації в тому, що Європейська сисетма безпеки, якщо реально й без лапок – це і є НАТО у його нинішньому форматі. Розмови про "Європейську систему безпеки" у лапках – це плани військово-політичного співробітництва в Європі через обмеження американського впливу й збалансування його російським військово-політичним впливом у тій же Європі. Тобто коштом НАТО як системи, що підтримує трансатлантичний зв'язок.
Що можна сказати про Європейську систему безпеки після початку російсько-грузинської війни й поки що лише політичної конфронтації між Росією з одного боку та США з ЄС і НАТО з іншого? А також про проблемні дискусії серед самих членів ЄС та НАТО у зв'язку з російською інтервенцією на Кавказі?
Якщо проект Європейської системи безпеки й має якусь перспективу, то лише як оформлення перемоги Росії у новій холодній війні. Тому сьогодні ці розмови звучать у самій Європі все більше як очевидно проросійські.
Я вже писав, що саме на вересень 2008 року Російська Федерація анонсувала свій план реформування системи колективної безпеки на північній півкулі Землі, згідно з яким над НАТО пропонується звести надбудову у вигляді ЄАТО (Організації Євроатлантичного договору). Досі було не до кінця зрозуміло, як це має виглядати...
Події в Грузії прояснюють розуміння того, як саме Росія бачить "реформування" системи безпеки у світі. Відповідно до цього бачення, у світі повинні існувати зони геополітичного впливу, зони військово-політичної відповідальності так званих "світових лідерів". Саме у цьому полягає зміст славнозвісної російської концепції "багатополярного світу".
Росія хоче мати свою, окрему зону відповідальності, в яку увійдуть усі колишні терени СРСР, крім країн Балтії, які вже встигли інкорпоруватися до західних структур. Росія зараз демонструє, що простір колишнього СРСР – це її "внутрішній двір", неформальна зона її "інтересів", де повно-повнісінько її громадян, російськомовного населення, або й просто свідомих чи несвідомих агентів російського впливу. Це уявлення про так званий "Русский мир". Що робить тут Росія, нікому не має бути діла: ні США, ні НАТО, ні Європейському Союзу, ні ПАСЄ з ОБСЄ.
Свою зону відповідальності у такій моделі матимуть також і Сполучені Штати з ЄС. США занадто далеко від нас навіть географічно. А Україна хоч і межує з ЄС, але занадто відстає за рівнем розвитку. Враховуючи внутрішню інституційну кризу в самому ЄС цілком очевидно, що найближчим часом цей українсько-ЄСівський розрив не буде подолано. У зону безпекової відповідальності ЄС Україна в найближчій перспективі не потрапить так само, як і в саме ЄС.
НАТО як відкрита для приєднання система колективної безпеки у такому разі якщо й збережеться, то не матиме вирішального значення. Вирішальне значення для нас (і за нас) матиме Росія, як третій Євразійський елемент зони безпеки "Від Ванкувера – до Владивостока". Тому вже самі уявлення нинішньої кремлівської верхівки про те, як має бути влаштований світ, є величезним викликом та ризиком для України. І якщо російська "візія" буде втілена в життя, Україна перебуватиме в доволі принизливому становищі, яке цілком може бути прирівняне до окупації.
Тому, шановна Юліє Володимирівно, "Європейська система безпеки" означатиме для нас російську окупацію, а виборні політичні посади в Україні потрібно буде узгоджувати в Москві. Ви до цього готові?
P.S. Автор не належить до жодного політичного угрупування і не працює в жодному виборчому штабі. Тому звинувачення в замовному характері написаного, а також пошуки "замовників" є завідомо безперспективними:)
P.P.S. Так само засуджую й тих політичних опонентів ЮВТ, які безвідповідально розкидаються словами "державна зрада", "замовники отруєння" тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар