У Тернополі Предстоятель УГКЦ Святослав (Шевчук) освятив пам’ятну дошку Митрополиту Андрею Шептицькому

Тисячі тернополян, 10 грудня, вітали Главу і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава біля Архикатедрального Собору Непорочного Зачаття, який прибув, щоб очолити Молебень за Україну та освятити пам’ятну дошку Митрополиту Андрею Шептицькому.

Меморіал на честь Митрополита Шептицького встановили на фасадній стіні Тернопільської Українській гімназії – закладу, який 114 років тому відвідав Митрополит Андрей Шептицький.

Після Молебня Блаженніший Святослав очолив Хресний хід зі свічками. Центральними вулицями Тернополя пройшли Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та Екзарх Луцький Йосафат (Говера), близько 150 священиків, семінаристи Тернопільської духовної семінарії та вірні.

Меморіальну дошку пам’яті праведного Андрея Шептицького створив тернопільський скульптор Олесь Маляр, її виготовили з найсучасніших матеріалів. Називають цей меморіал білим сяйвом. Освячення пам’ятної дошки супроводжувалося фрагментом першої частини мистецької програми «Три молитви Митрополита» під орудою заслуженого діяча мистецтв України Олега Германа, який декламував вірші та роздуми.

Урочисте відкриття меморіальної дошки здійснив голова організаційного комітету по здійсненню урочин пошанування у Тернополі пан Вадим Перець та директор Української гімназії імені Івана Франка пан Анатолій Крижанівський.

Власне, у 1901 році Митрополит Андрей відвідував усі класи тодішньої школи, а наприкінці зустрічі, у актовій залі, мав спілкування з учнями, їх батьками та вчителями про майбутнє краю, про значимість збереження національного виховання для прийдешніх поколінь.

Після закінчення посвяти Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук) спілкувався із гімназистами, батьками, вчителями подібно, як Митрополит Андрей 114 років тому.

10-тихвилинна розмова переросла у другу мистецьку частину програми «Три слова Митрополита», яку представили Галицький камерний оркестр під керівництвом Василя Феленчака спільно із Олегом Германом.

У поезіях, фрагментах із пастирських послань, роздумах про минуле і сучасне, при поєднанні із камерною музикою, слухачам представили мить духовного приходу Митрополита до актової зали крізь простори століття.

Цим заходом Глава УГКЦ завершив пошанування в Україні Року Митрополита Андрея Шептицького.

(За матеріалом о. Олега Харишина. Джерело: інтернет  ресурс Тернопільсько-Зборівської Архієпархії УГКЦ)

Фото Ігор Крочак

Історична довідка

З 1867 по 1913 роки Тернопіль перебував у складі Австро-Угорської імперії. В 1901 році його відвідав Митрополит Андрей Шептицький. У місті завершено здача в експлуатацію електростанції, створена каналізаційна система, появилися в друкові два часописи польською мовою, завершено будову єзуїтського костелу, який було освячено 29 вересня при великій кількості римо і греко-католиків. В цьому ж році Йосиф Сліпий завершує навчання у школі села Заздрість. У 1901 році в Тернополі завершено будівництво нового приміщення для вищої реальної школи на вулиці Стрілецькій Середній (так тоді називалася сучасна вулиця Коперника).

Спроби відкрити у місті українську гімназію впродовж десятиліть наражалися на відвертий опір поляків. Проте, завдяки активній діяльності у сеймі посла Олександра Барвінського, 17 жовтня 1898 року все ж починаються уроки у першому українському класі української цісарсько-королівської гімназії ім. Франца-Йосифа І, яка тимчасово розмістилася у домініканському монастирі.

Урочисте освячення новозбудованого шкільного триповерхового будинку на 50 класів з гімнастичним залом відбулось 16 вересня 1901 року. Кількість учнів, що навчалися, становила на той час 479 осіб. У церемонії відкриття взяв участь намісник Галичини Леон Пінінський, а також представники крайової шкільної ради зі Львова.

Зразу ж після відкриття 30 листопада 1901 року реальну школу відвідав митрополит Андрей Шептицький, побувавши по півгодини у кожному класі й провівши зустріч із вчителями та батьками у актовій залі. Головною метою зустрічей стала потреба укріплення у місті Тернополі українського духу, бо він тоді під тиском польської громади перебував не у найкращому стані.

Митрополит бажав засвідчити свою пастирську підтримку українцям нашого міста, а також запропонував шляхи посилення національного патріотичного виховання у освітніх закладах Тернополя. Це і стало основою предметної розмови у стінах новоствореної української школи.

Разом з тим у Тернополі виникла гостра проблема побудови нового парафіяльного храму. Ріст міста наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття привів до значного зростання населення, яке прибуло із навколишніх сіл. У 1903 році парафіянка Тернополя, у зв’язку із виїздом, запропонувала купити площу свого помешкання на перехресті головної вулиці міста.

Однак її викупили поляки, кошти яким надав власник млина у обмін на перемогу під час виборів, та возвели на ній свій парафіяльний котел. Невдовзі поруч на продаж було виставлено ще більшу площу, і парох о. Громницький вирішив її купити. Гроші в розмірі 5.000 долярів йому позичив Митрополит Кир Андрей Шептицький. В цей же час Вадика Андрей виділив гроші й на розбудову храму у Зарваниці.

Цікаво, що тернопільська вулиця, яка нині носить ім’я Митрополита Шептицького, йде від викупленого колись митрополитом Андреєм для побудови церкви місця, аж до села Петриків, в центрі якого стоїть храм (1904 року), який освятив Митрополит Шептицький.

Почали збирати гроші, встановили пам’ятний хрест. На засіданні міської ради 24 лютого 1910 року розписали конкуренційний податок (призначався на спорудження храму і визначався його вартістю) у розмірі 245 тисяч корон. Було здійснено наступне:

- обдумувано стиль та вигляд церкви.

- продумано архітектурний проект храму.

- поставлено на місці майбутньої церкви хреста, якого було поновлено після 1-ої світової війни.

- завезено 200 кубометрів каменя на фундаменти, звезено 5 вагонів вапна, яке було погашено.

Але будівництво так і не розпочали –  не дозволила та ж міська влада.  Це підточило здоров’я пароха о. Громницького і невдовзі від помирає. Управа міста й надалі заявляла, що вона не компетентна вирішувати дану справу. Прохання про будівництво церкви опинилося в руках польського архиєпископа Твардовського, колишнього пароха костелу в Тернополі, й було відхилено остаточно.