субота, 7 липня 2018 р.

Не стало Левка Лук''яненка

На жаль, до 90-річчя Левко Лук'яненко не дожив. Помер сьогодні.
Невдовзі душа його полетить над Дніпром, над Галичиною, де працював, над рідною Хрипівкою під Городнею на Чернігівщині, над Черніговом і Седневом, де він жив, не знаю чи захоче бачити місця катування - в Сибіру та Московії... Але приєднається до сонму українських героїв - він йшов з юності Наливайковим шляхом.
Спасибі, Левку Григоровичу, що Ви були, що подивляли не тільки нас, людей забамбулених совєтчиною, але й людей західного світу - подивляли своїм ідеалізмом, своєю вірою в Україну.
Спочивайте там, де нема ні журби, ні зітхання, а життя безконечне!


14 коментарів:


  1. Serhiy Kvit
    3 хв ·
    Помер багаторічний політв’язень герой України Левко Лук‘яненко. Я ходив на зустріч з ним в університетському гуртожитку відразу після того, як Левко Григорович вийшов на свободу. Побачив людину з доброю усмішкою і козацьким духом. Левко Лук’яненко був людиною громадського служіння. В цьому він є прикладом для украінських політиків і державних службовців. Завдяки таким, як він, Радянський Союз перестав існувати, а ми перемогли. Світла пам‘ять!

    ВідповістиВидалити

  2. Yuri Makarov
    1 хв ·
    Ми зустрілися востаннє біля входу в телецентр кілька місяців тому. І Левко Григорович почав із вибачень, що десь, колись, якось не надто шанобливо про мене відгукнувся. Сказав, мовляв, «зопалу». У мене сльози навернулися, я не жартую. Людина такого масштабу, таких чеснот, такої біографії переймалася, щоби мимохіть не образити ледь знайомого журналіста! Для політики він був надто наївний і довірливий. Не кажучи вже про чесність і принциповість. Я не в усьому поділяв його переконання, тим більше, емоційні оцінки, але ніколи не припиняв ним захоплюватися. Без Лук’яненка Україна не була би собою.

    ВідповістиВидалити

  3. Назар Зелінка
    5 хв ·
    Україна втрачає епоху! Втрачає велетів які будували державність, батьків новітньої нації... Гаврилишин, Гузар, Сверстюк, Лук‘яненко...

    Наше завдання виховати нових та продовжити їхню справу!

    Вічна пам‘ять...

    ВідповістиВидалити

  4. Євген Баран
    1 хв ·
    Поганий рік. Погане літо. Ніби й не високосний, а з початку літа пішло декілька гарних і талановитих людей: Петро Сорока, Михайло Стрельбицький, Іван Драч, Тарас Лісевич, Левко Лук"яненко. Якщо такі Люди йдуть, то міцніє Божа Рать. Значить, на всіх фронтах Битва.

    ВідповістиВидалити

  5. Volodymyr Viatrovych
    8 хв ·
    Про цей найщасливіший у житті Левка Лук‘яненка момент написав одну з «(Не)історичних митей». Це 24 серпня 1991 - день народження пана Левка і день народження країни.

    Кнопка «за»
    — ...Шановні депутати прошу голосувати, — врешті втомлено закінчив свою промову головуючий.
    На великому екрані почався зворотний відлік часу. Цього разу він лічив останні секунди життя держави, якій він довго та вірно служив. Він не знав, як на ньому особисто відіб’ється рішення, яке вони зараз приймають. Але впевнено тиснув «за». Це була не емоція — попри нервову атмосферу довкола, він голосував зважено. Багатолітній досвід підказував, що він залишиться на плаву. Більш того, нова хвиля ще може винести його до нових вершин.
    «Це лиш програна битва, — думав інший обранець, — але перемога у війні ще може бути наша. Тільки наступного разу ми приготуємося краще, ніж ці ідіоти в Москві. Рішення треба підтримати — так ми уникнемо удару від нової російської влади. В «незалежній» нас не дістануть. Тут ми реорганізуємося, звідси підемо в наступ. І на Москву теж! І навіть Вільнюс повернемо». Його палець зупинився на кнопці «за».
    «Людей на вулиці стає дедалі більше, — думав третій. — Якщо не проголосуємо, нас звідти винесуть. І не обов’язково живими. Я мушу...». Трохи заспокоївся. Досить переконливо навіть щоб потім, коли це все закінчиться, озвучити ці думки своєму кураторові з КГБ. Вони там теж не були готові до провалу. Мокрий від поту палець дрібно тремтів, але таки тиснув «за».
    «Боже, невже все це вирішиться саме зараз і саме так», — думав іще один, значно старший за всіх. Печаль важких пережитого назавжди лишила слід на його обличчі. Його поважали свої, боялися супротивники, не витримували його глибокого погляду. «Глаза смєртніка, — так позаочі казали, — зря нє хлопнулі єво, каґда маґлі».
    «Оце зараз, — думав старий, — можемо нарешті досягнути того, до чого йшли сотні років!». Його єство сповнювало відчуття тріумфу. «Я, не добитий режимом зек, зараз поставлю крапку в його існуванні!». Відчуття радості підточувала думка про те, що більшість із тих, що приготувалися зараз голосувати «за», точно не заслужили цього. «Не ці пристосуванці мали б зараз бути у залі! Інші, які ціною свого здоров’я та життя зробили цю мить можливою». У пам’яті почали спливати їхні світлі обличчя. Більшості з них уже не було на цьому світі. Їх так бракувало йому, цій країні, саме зараз. «Але невідомо чиїми вустами може промовляти до нас Бог. Так само не знати, чиїми руками він творить історію».
    Тим часом руки, тих що зараз творили історію, усвідомлювали вони це чи ні, хотіли цього чи боялися, натискали доленосну кнопку «за».
    — 346 голосів «за», рішення прийнято, — оголосив головуючий, — шановні депутати...
    Cлова потонули у радісних вигуках, що миттєво вихлюпнулися за межі будови парламенту і охопили людей на вулиці.

    ВідповістиВидалити

  6. Leonid Sutyrin
    3 хв ·
    Да уж, дивуюсь нашим популістам...всі вже такі патріоти і націоналісти...тисячу постів про співчуття втраті Л.Лукьяненка....більшість з них навіть не розуміють хто це, і що було вже 90 років, але поширюємо ж, ми патріоти, співчуваємо, мужик і тд...мля..йдіть захищайте Україну, у нас найнижчий відсоток мобілізованих. патріоти бля...

    ВідповістиВидалити

  7. Oleksandr Klymenko з Олесем Шевченком та Левком Лукяненком.
    14 хв ·
    Сьогодні пішов у історію один з батьків нашої Незалежності Левко Григорович Лук’яненко. Чи можете ви собі уявити силу духу цього чоловіка? Він відсидів 27 років у радянських таборах, а 24 серпня 1991 року написав Акт про Незалежність. Саме за цей документ його авторства проголосувала ВР. Не знаю як президенти, але Левко Лук’яненко – історична постать!

    ВідповістиВидалити

  8. Roman Bezsmertnyi
    11 хв ·
    Востаннє ми з ним говорили два місяці тому. Це була на диво довга телефонна розмова. Хвилин сорок. Я тоді ще дуже здивувався, бо до того ми ніколи так довго не розмовляли.

    Домовились, що зустрінемося на початку липня… Планували разом попрацювати над змінами до Конституції, над іншими важливими для держави речами.

    Не встигли.

    Вони йдуть. Люди цього покоління, які, попри всі свої життєві труднощі, несуть важливі цінності для українського народу, відходять. Дуже боляче це усвідомлювати. І знаєте, ще гірше від того, що сьогодні не видно заміни тим людям. Не виросло у нас нове покоління моральних авторитетів, які здатні згуртувати всю націю навколо своїх ідей і своєї мудрості.

    Так важливо їх слухати. Пам’ятати, за що вони боролися. Які цінності вони доносили людям.

    Вічна пам'ять вам, Левку Григоровичу! Дякуємо за все!

    ВідповістиВидалити
  9. Юрій Луканов
    6 хв ·
    З рік тому я написав пост, в якому покаявся за одну статтю про Левка Лук'яненка. Ні,в статті все було правильно. Там розповідалося про його не дуже вдалі кроки на посту посла України до Канади і не дуже хороші стосунки з діаспорою. Він на мене тоді образився. Бо навіть дочка його приходила до мене незнаю для чого. Хотіла розповісти який я дурень чи щось такого.
    Я тоді був переконаний у власній правоті. Адже журналіст мусить переступати через симпатію до певних людей, якщо вони при посаді. Тепер ось сумніваюся. чи правильно це. Все ж таки до людей, які 26 років відсиділи з прагненням незалежної України, треба ставитися не так суворо, як до інших. Тепер мені прикро, що я написав ту статтю. Думаю, що він все ж таки зберіг ту образу. Ми колись брали участь вдвох у якійсь радійній передачі, здається, на радіо "Ера". Відчувалося певне напруження з його боку.
    Сподіваюся, що на тому світі він пробачить мене за той необачний крок.
    Зараз думаю: коли ми з ним познайомилися? Не можу згадати. Мабуть, це якось було пов'язане з Народним Рухом. Я брав у нього інтерв'ю колись. Для якого видання - теж не пам'ятаю.
    Знаєте, чим він вражав? Попри свій 26-річний стаж за гратами він залишався якоюсь наївно довірливою людиною. Як дитина просто. Це іще один момент, чому мені прикро за ту статтю. Людей з таким світлим підходом до життя не можна зачіпати. Каюсь.
    Царство йому нбесне.

    ВідповістиВидалити

  10. Анатолій Гриценко
    43 хв ·
    Правдивість, щирість, глибинна віра в добро, яку не похитнули, не кинули маятником у злість чи ненависть довгі роки тюрми. І водночас - твердість і непохитна безкомпромісність, коли вирішувалося головне, доленосне, ціннісне. Він завжди відповідав на дзвінок, інколи дзвонив сам. Під час розмови наживо вражав ясністю думки, миттєво схоплював суть, поряд з ним було тепло і впевнено. Таким я знав Левка Григоровича й таким пам'ятатиму завжди. Царство Небесне!

    ВідповістиВидалити
  11. Олесь Шевченко
    5 год ·
    ПРОЩАВАЙ, ПРОВІДНИКУ...

    Дорогі братове-угаесівці! Україна і кожен з нас зазнали тяжкої втрати - 7 липня помер наш Левко Лук,яненко, Голова УГС, Почесний Голова Ветеранського об,єднання Українська Гельсінська Спілка.
    Ще зовсім недавно, рівно два тижні тому - перед моїм відльотом до Канади, ми втрьох - з Олександром Ткачуком і Олегом Павлишином - прийшли провідати старшого побратима в лікарняній палаті Феофанії після його виходу з другого раунду реанімації і, що ж ви думали, - майже дві години обговорювали ситуацію в Україні та навколо неї.
    Левко Лук,яненко наголосив на тому, що Захід мав би не підгодовувати конаючого звіра, а навпаки - мав би допомогти йому швидше здохнути, запровадивши жорсткіші санкції, бо цей звір становить небезпеку для багатьох народів. Левко Лук,яненко говорив про те, що під час президентської виборчої кампанії потрібно орієнтуватися не на прізвища кандидатів, а на їхні виборчі програми - що вони планують зробити у подоланні наслідків зросійщення, у піднятті економіки та сільського господарства, у розвитку науки та освіти, у зміцненні обороноздатності, у звільненні окупованих ворогом територій, у прискоренні вступу до НАТО, у подоланні корупції, у ліквідації домінування олігархату.
    Настала хвилина, коли пан Левко сам вибачливо зауважив: -Ну, друзі, я вже стомився, маю відпочити. Дякую за квіти і за кефір.
    Вертаючись від лікарні древнім лісом, ми зізналися один одному, що чекали від зустрічі, що вона буде короткою і гнітючою, а сталося навпаки - яка ясність мислення, яка фантастична інтелектуальна працездатність, яка відданість українській справі до останнього подиху!
    Вічна слава Тобі, дорогий наш Провіднику!

    Олесь Шевченко, Вінніпег

    ВідповістиВидалити

  12. Shovkoshytnyi Volodymyr
    4 год ·
    Друзі! Щойно вчора помер Левко Лук'яненко. Людина, чиє ім'я стало символом незламності Українського Духу, вірності своїй меті й відданості Україні. Відійшла у вічність легенда національно-визвольного руху, чиє життя є прикладом самопожертви заради загального блага, заради власного народу. Саме такі люди - пасіонарії, світочі, провідники є виправданням існування своїх народів. Двадцять сім з половиною років таборів і тюрем, кілька місяців у камері смертників заради своєї мрії про Незалежну Україну! А 24 серпня 1991 року Верховна Рада проголошує Акт про Незалежність, написаний Левком Лук'яненком. І це - в День його народження! Ось вам, Мрія, Жертва на її вівтар і Подарунок Долі! Дні народження Лук'яненка і Української Держави - довіку разом!
    Мені випало бути знайомим з ним з 1989 року, разом боротися за проголошення Декларації та Акту проголошення Незалежності України у Верховній Раді І скликання, бути в керівництві однієї партії. Двічі ми цілу ніч їхали в моїй машині, повертаючись до Києва з Франківська та Закарпаття. Він розповідав мені про свої відчуття в камері смертників, про Стуса, Чорновола, Лупиноса, Гориня, Кандибу, про десятки побратимів-дисидентів. Ми були однодумцями, ми сперечалися, ми сварилися, мирилися і йшли далі разом. Для мене смерть Левка Лук'яненка - особиста втрата. Вічна слава великому сину України! І вічна пам'ять!

    ВідповістиВидалити
  13. Іван Сута з Дмитром Ярошем.
    11 год ·
    ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ

    Вчора, під час відзначення Дня народження у вузькому родинному колі, прийшла сумна і болісна звістка. Не стало Символу боротьби за Українську Державність Левка Лук’яненка.
    Одразу пригадалися молоді роки часів здобуття Незалежності України у 1989-91 роках. Його полум’яні виступи на різних мітингах, зустрічах з громадскістю по всій Україні.
    Осінь 1990 року. Щоб попасти на зустріч з ним у Чернівцях, куди нас з Тернополя за вказівкою КДБ не пускали «мєнти», прийшлося перекрити транспорт на Заліщицькому мості і пробоєм добратися до місця призначення як, після мітингу, на переповненому чернівецькому стадіоні ми несли його на руках.
    Багато є про що згадати…

    Як пам'ять, уривок із моєї вступної статті: «ОРГАНІЗАЦІЯ ІДЕЇ І ЧИНУ», написаної у 2016 році, до антології «НА СТОРОЖІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ».

    «Лютий 2001 року, акція «Україна без Кучми». У Києві зібралася уся політична неміч під різними організаційними й партійними прапорами, в т.ч. червоними комуністичними і рожевими соціалістичними. Пропонований нами «Третій шлях», окрім Братства вояків ОУН-УПА та ОУН(м), до уваги не брався. Мені треба було, за завданням Головного командира «Тризуба» ім. С.Бандери Євгена Філя, відбиватися від політиків, які неодмінно мали завітати на місце нашого постою навпроти КМДА та одночасно озвучувати нашу націоналістичну і безкомпромісну позицію. Дмитро Ярош відповідав за підрозділи в одностроях, а Валерій Чоботар – за спецоперацію в самій колоні. В розпорядженні «Яструба» і «Гатила» найдосвідченіші і професійно підготовлені кадри. У мене, лише два охоронці, брати Мирослав та Михайло Шаламаги.
    Хто тоді тільки не приходив у наш табір, розташований неподалік наметового містечка протестувальників: і відомі політв’язні-дисиденти, і представники інтеліґенції, і керівництво УНСО та КУН, і ціла низка різних телеканалів. Майже всі вони звинувачували нас, що працюємо на Кучму та його олігархічну банду. Пояснення, що ми не є ні прокурорами, ні адвокатами керманича Банкової до них не доходило. Бо: «Тут бачите, об’єдналися усі, навіть з соціалістами, а якийсь там «Тризуб» – НІ, тим більше, має свою власну позицію». Але націоналізм, в ідейній площині, не передбачає жодного компромісу з лівими лібералістичними чи тоталітарними течіями.
    До походу протестуючих мали приєднатися навіть комуністи, які в оточенні «Беркуту», що їх захищав, з червоними ганчірками чекали на колону біля метро Хрещатик. Друг Яструб виділив сотнику "Граніту" чоту тризубівців і вони, блискавично прорвавши охорону, порвали ці кроваві символи сатанізму і благополучно повернулися назад. Андрій Сута-«Граніт» не один раз виконував такі різні ризиковані акції. Тоді комуняків від акції було «відшито». Це був лише початок силового протистояння.

    ВідповістиВидалити
  14. І ось колона протестантів-демонстрантів йде Хрещатиком. Група в цивільному під керівництвом друга Гатила видирає з рук, рве і трощить усі комуно-соціалістичні ганчірки, не рухаючи інших прапорів. На тротуарах ці зіркасто-серпасто-молоткасті обривки та обломки тризубівці демонстративно спалюють, доходить до штурханини.
    Коли колона пройшла, а їхнє наметове містечко залишилось незахищеним, на арену в складі майже 400 чоловік виходять найняті Банковою перевдягнуті провокатори-мєнти та хлопці спортивної статури (нині їх прийнято називати «тітушками») під чорними прапорами неіснуючої анархістської організації і починають громити намети та ламати національні прапори. В розпорядженні Яроша-Яструба на той час було близько сотні тризубівців. Він залишив мене разом з "Бескидом" і "Смерічкою" охороняти місце нашого постою за двісті метрів від наметового містечка. А сам з хлопцями перший пішов захищати честь українського стягу та право українців на спротив.
    Після розгрому анархістів вишикувана колона хлопців з УНСО, з якими ще недавно доводилося мало не битися, прийшла до місця нашої дислокації і зі словами «Слава «Тризубу»!» віддала нам честь. Ми відсалютували їм. Більше між нашими організаціями такого напруження не пам'ятаю.
    Згадую як пізніше в тризубівський табір підійшли Степан Хмара та Левко Лук’яненко, які знали мене особисто ще з часів перебування в рядах УГС-УРП.
    До нині врізалося в пам'ять слова сказані п. Левком – патріархом усіх політв'язнів: «Дякуємо вам хлопці. Ми спочатку вас не зрозуміли. Ви, – таки справжні! Не відійшли від боротьби і, з роками, виросли як зрілі політичні особистості (Євген Філь і Дмитро Ярош теж були членами УГС)».

    Останній раз я чув живий виступ Левка Лук’яненка, після завершення Надзвичайного з’їзду «Правого сектора», у Києві на Майдані Незалежності в липні 2015 року.

    Царство небесне і вічна пам'ять!

    ВідповістиВидалити