Те саме, що й у нас шість років тому. Безпросвітна ніч і цілковито безнадійна боротьба проти червоного державного монстра.
І - як і у нас - тиша. Пам'ятаєте, як ми обурювалися, що світові байдуже до убивств у центрі нашої столиці? У Гонконгу вже теж вбивають. Армія готова у будь-яку мить прийти на допомогу кривдоохоронним органам. Стадію ліхтариків там уже минули, перейшли до стадії коктейлів Молотова.
Зарадити репресіям у Гонконгу я не можу, але найменше, що можу зробити - написати цей допис. Якщо завдяки ньому принаймні на одну людину більше дізнається про китайський тоталітаризм, який в режимі реального часу придушує гонконзьку демократію, то це вже буде добре.
Так, у нас вдосталь і власних проблем. Але замовчувати таке не можна. Світ глобальний і його проблеми - теж. Комунізм має бути винищений разом із російським світом.
Гонконг у своїх протестах надихається Євромайданом, використовуючи наші гасла, наші прапори і навіть нашу мову. І хай українська держава не ризикне виступати проти постійного члену Радбезу ООН, але українське громадянське суспільство просто зобов'язане висловити підтримку тим, хто бореться за вільну людину у вільній країні.
P.S. А в Маріуполі нема ніякого представництва Китаю, щоб попікетувати його?
P.P.S. Світлина з Getty Images, автора не знаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар