пʼятницю, 11 серпня 2017 р.

Мер райцентру йде на...

Нижче описана сцена має виключно уявний характер, всі співпадіння з реальністю – випадкові.
…Мер райцентру Семен Артеміхін посовав дупою в кріслі, розминаючи нижні півкулі мозку, поправив ноутбук на колінах, вдихнув, видихнув, і рішуче затицяв одним пальцем по клавіатурі. На чистому листочку «вордівського» документу з’явився рядочок літер:
«Президенту Петру Порошенку...»

Три «П» на початку трьох слів підряд раптово пробудили пам’ять. 12 школа, урок кацапської літератури, ненависний москальський поет Пушкін, поема «Полтава». Сьома Артеміхін, ще зовсім маленький і худенький, як горобець, стоїть біля дошки перед класом і намагається розповісти недовивчений уривок з поеми. Він намертво забуксував на рядках: «Донос на гетьмана-злодея царю Петру от Кочубея» і отримав закономірну «двійку».
«Цар Петро є, донос – в процесі написання, але гетьман… Гетьман тут, виходить, що я, - думав Артеміхін. – Гетьман районного рівня. На мене і доноси строчили, і заяви… Корупціонером визнали в суді першої інстанції… Кляті депутати! Ненавиджу!!!»
Останнє слово він незчувся, як прогарчав вголос. У кутку, де гарем у чотири пари рук пакував Артеміхіну наплечника, вмить затихло шарудіння. Потім нерішучий голос однієї з гаремниць, тої, що наймолодша, тихенько поцікавився:
- Кого?..
- Не вас! – сердито буркнув Артеміхін. – Кацапську літературу ненавиджу, Пушкіна!Кізяки(козаки) підвели , не виконали вказівку і не зруйнували памятник в Конотопі, нащадка нігерів Сашка,сина Сергія Пушкіна!
- Правильно, правильно, так їх, клятих москалів, - патріотичним хором відповів гарем. Семен поблажливо махнув рукою, мовляв, не заважайте думу думати. Гаремниці повернулися до наплечника, а мер – до доносу. Тобто, до листа Президенту.
- Кляті депутати оголосили мені недовіру, - застрочив одним пальцем Артеміхін. - Мені! Вірному патріоту неньки України!!! Не сподобалося їм, що я часто виїжджаю у відрядження до Європи, куди Ви мудро ведете нашу країну, і безвіз вибили, за що Вам дякує вся міська громада. Адже я і мій гарем… Тобто, мої помічниці, заступниці і депутатки різних рівнів, повертаючись з Європи детально розповідаємо громаді про те, яке там життя. А життя там класне!
Артеміхін замріявся, згадуючі солодкі миті групового сексу в одному з голландських готелів: він для екзотики замовив ще пару дівчат з кварталу «Червоних ліхтарів». І тут почув слово «гандон». Потім ще раз. Артеміхін розплющів очі. Про гандон в гаремному кутку згадали втретє.
- Що таке? – обережно спитав він. Невже вони навчилися читати його думки?!
- Та от радимося, що краще, - сказала старша гаремниця. – Я вважаю, що краще вам взяти гандони із собою в дорогу. А молоді, - вона презирливо кивнула на решту гаремниць. – Молоді кажуть, що вам буде ніколи ними скористатися, бо то дорога, то короткий привал на лоні природи…
- Все своє – носи з собою, - відказав Артеміхін і повчально насварив молодих вказівним пальцем. – А раптом потреба виникне? Наприклад, ВОНА?
Молоді ревниво розплакалися, найменша навіть щось верескнула про зраду, але старша ляснула її по пиці, припинивши істерику.
- Дурепи! – гавкнула старша і розтлумачила таємний задум свого володаря. – Це не зрада, а МАН-ДА-ТИ! Тобто, не ти манда, а ВОНА - має чималеньку фракцію. Щоб наших депутатів розігнати, верховні мають прийняти рішення, кожен голос на вагу золота! Тому для діла якщо треба – то треба. І краще з гандоном, а то ще білосердешну заразу додому принесе… Мало вам три… трип…
- Три пальці означають тризуб, - визвірився на старшу Артеміхін. – Досі не вивчила партєйної символіки?!!!
Молоді захихотіли, поскладали пальці вилами-трійчатками і почали щипати ними старшу. Та крутилася, як щука на пательні, ойкаючи від болю, аж поки Артеміхін знову не прикрикнув на них, аби заткнулися і дали можливість працювати.
Він витер набрані слова про Європу, бо вирішив, що краще поплакатися про фінанси.
«Преміям вони моїм заздрять, скотиняки! А нічо, що я аліменти зразу трьом виплачую і четверта на підході? А вони ж усі можна сказати колишні дружини почесного учасника АТО, мають право на пільги! Довелося на роботу взяти. Всіх. Уявляєте, в яких я умовах тепер працюю?».
Артеміхін зупинився, перевів погляд на гарем, потім на написане. Уява вже намалювала здивовану відповідь Президента: «А чим ти думав, коли в гречку стрибав?!.. Про урожай чи про міський бюджет?!!!»
- Не зрозуміє бізнесмен гусара, - зітхнув Артеміхін і стер набраний текст.
У кутку щось брязнуло металом. Одна з молодих впустила з рук банку тушонки. Семен глянув на наплечника – той з верхом був набитий бляшанками.
- Нахріна? – спитав він. – Тут же під сто кіло! Хочете, щоб я впав на третьому кроці і всрався?
- Так а їстоньки ж вам треба! – сплеснула руками старша.
- Не тушонку ж, - скривився Артеміхін. – Пацани джипом слідом поїдуть, шашликів насмажать, пивка холодного подадуть… Краще ковдру запхни, щоб наплечник видавався повним, а нести було легко. Отак…
«Не дають працювати, - почав він по новій набирати листа Президенту. – На сесії не ходять, вимагають аудит провести. А аудит мені не можна, бо тоді…»
Артеміхін задумався. Не писати ж, що бюджетні замовлення на все, що можна, він щедро роздавав фірмам однопартійців і не за красиві очі їхніх дружин?
- Ще ділитися змусять, - пробурмотів мер і стер написане. Відчувши творчий ступор, вирішив змінити тему і присікався до старшої.
- А телебачення буде?
- Буде, віче ж відзняли, половину народу комп’ютерною графікою домалювали – Голлівуд відпочиває! – відказала та. – А тут, значить, навпаки, обріжуть усе зайве.
- Що обріжуть? – тривожно засувався в кріслі мер.
- Ну, джип супроводу і джип, в якому ви будете їхати між зйомками пішої ходи, - пояснила старша. – Цього ніхто не побачить, не переживайте.
- А вихід місцевого населення стрічних міст і сел з короваями і у вишиванках?
- Все домовлено, будуть! Трохи місцевих алкашів мобілізуємо для масовки, а основний склад - бригаду артистів нашого будинку культури -повезе окремий автобус, вони на годину раніше рухатимуться, щоб усе по графіку.
- А ранкове співання гімну у моєму таборі і підйом прапора?
- Дві вудки, два прапора – державний і бандерівський, сім кліток із солов’ями, навченими висвистувати мелодію «Ще не вмерла», три жаби…
- А жаби навіщо?
- Ритм відквакувати, - пояснила середня гаремниця. – Так би мовити наочно демонструвати вашу гармонію з первозданно-патріотичною українською природою!
- Там ще Біляш казав про якусь ідею щодо ночівлі на кладовищі…
- Ага, - відказала молодша гаремниця. – Спочатку треба буде вигнати привид НКВДіста свяченою горілкою, а потім з’явиться дух Тараса Шевченка і напророчить, що ви станете Президентом! Ось карта, це під Києвом уже буде…
- Тю, Шевченко ж не там похований! – згадав Артеміхін, але подумав, що про це мало хто задумається, а брехня тим вірогідніша, чим нахабніша. – Добре. А хто буде привидом Тараса Григоровича?
- Колька Бордюр: в нього лисина і вуса, як положено…
- Тоді простеж, щоб коли буде пророчити мені про моє Президентство, то не забув сказати, що то можливо тільки після другого терміну чинного…
- Та навіщо відкладувати? – здивувалася наймолодша. – І так два роки чекати тих виборів! А тут – після другого строку… Хочу стати першою леді негайно!
- І я! І я! І я! – навперебій запищали гаремниці. Старша навіть запустила пальці у коси наймолодшої, щоб не лізла поперед мамки в пекло.
- Цить! – гаркнув на них Артеміхін. – Це добре, що ви у мене вірите, і знайте, що буде по вірі вашій… Але озвучувати наші плани назагал – рано! Уявіть, що зі мною зробить навіть не Президент, а наш партєйний вождь Тягнибакс, якщо дізнається, що я збираюся виграти вибори замість нього?
- Ой, - сплеснула долонями наймолодша. – Уб’є?!
- Трахне, - цинічно зітхнула старша.
- Якщо Колька слова не переплутає – то не трахне, - заспокоїв Артеміхін. Але згадав, як Колька кричав на камеру, що не дебіл, почухав потилицю і тихо сказав гаремницям. – Але… чисто про всяк випадок… Ви ж таки покладіть мені гандонів, добре? І вазеліну баночку…
Він знову подивився на монітор ноутбука, зітхнув і вимкнув його.
- Візьму в машину, як у похід піду, дорогою щось придумаю, - подумав він і додав уголос, звертаючись до гаремниць. - Оголошую ніч прощання перед моїм пішим походом на… На що Бог дасть. Все, всім в койку!
Поданий текст не передавався Адміністрації Президента

Немає коментарів:

Дописати коментар