О Париже и Донецке

нарешті, після майже двотижневої тиші, зателефонував знайомий з донецька. у нього полетів акумулятор від старої нокії і довго не міг знайти... розповів про новітні тренди новоросії - путин скоро забросает гейропу с пиндосами атомными бомбами и люди наконец заживут в мире - улюблена тема тамтешніх бабусь, укропы вылавливают на подконтрольных териториях людей, женьщин отправляют в бардели, а мужчин в израиль на запчасти - апалченци, сейчас рассея подтянет силенки и парад победы в киеве абеспечен - казакі-переселенці (ті перевезли у віджаті помешкання свої сім'ї, мають по 2-3 іномарки, на прикази ложили, при згадці про перемир'я тільки хихикають), на украине начался голод - місцеві змі...

пригадалася розповідь стрийка Ладзє (Володимир). (земля йому пухом.) коли в 1939 прийшли червоні, то пів бурштином, таке містечко, стояли танкісти, і місцева молодь пробувала з ними сконтактуватися (для тих, хто не в курсі, у 39 совітську армію в галичині зкстрічали з квітами, хлібом, бухлом, закускою і не рідко з синьо-жовтими фанами.) і от замполіт запросив місцеву молодь на застілля з танкістами. дівчата понапікали штруделів, струцлів, пальчиків, перекладанців, поодягали все нове, хлопці напуцували капці, напрасували стрілки на штанях... танкісти сидять у засмальцьованих комбінезонах (потім один з них, з яким стрийко подружився, зізнався, що у них не має іншого одягу). стіл порожній - котелки і величезна пляшка сивухи. не місцевої, бо тут гнали прозору. замполіт дістає шмат старезного жовтого сала, зрізав з нього щось чорне, почав пластувати і каже:
- а в париже, к стати, сейчас голод. да-да. всех кошек сожрали мрази...
одна дівчинка хіхікнула, розв'язуючи вузлик зі своїм печивом, і каже:
- пан офіцер жиртуют... в парижі нема голоду, там моя сестра місіць тому народила. лист маємо звідтам...
- пашла вон провокаторка, пока не растрелял!

Олег Ущенко