неділя, 1 березня 2015 р.

Тернопільський воєнком перешкоджає мобілізації

picture_bТернопільський воєнком Володимир Катинський на кожному кроці розповідає про низький відсоток мобілізованих у нашій області. Кого він у цьому тільки не звинувачує! І несвідоме чоловіче населення, яке втікає за кордон, і сільських голів, які відмовляються розносити повістки, і місцевих депутатів, які будоражать населення, і… навіть журналістів, котрі, розповідаючи про дивні методи вручення повісток, виявляється, зривають процес мобілізації. Але, як відомо, риба гниє з голови…

Споглядання – смерті подібно
Чомусь пан воєнком забув, як під час першої хвилі мобілізації добровільно-примусово заставляв писати заяви в батальйон територіальної оборони «Збруч». Особисто допустив, що до війська були зараховані чоловіки, які навіть не пройшли медогляду. При цьому чимало з цих, так званих добровольців, маючи ті чи інші хвороби, малолітніх дітей тощо, за законом не мали права бути призваними до армії. А чи не Володимир Катинський, погодивши керівником військового підрозділу «Збруч» підполковника Ігоря Ларіна, підставив солдатів та офіцерський склад? Останні нині в судах отримують реальні строки покарань за те, що відмовилися їхати з комбатом на Херсонщину, адже після знущань і погроз солдати просто бояться іти з ним у бій, щоб не отримати пострілу в спину. А як можна пояснити факт неподобства по відношенню до заступника командира батальйону з бойової підготовки, старшого лейтенанта Віталія Гуменного? Того на полігоні у Золочеві під прицілами заряджених автоматів привели до комбата, поставили на коліна та утримували близько півгодини. При цьому все це відбувалося на очах у Володимира Катинського, котрий є безпосереднім начальником для І. Ларіна.
Безкарність комбата «Збруча» спровокувала ланцюгову реакцію. Він дозволяв собі без будь-якого рішення суду чи прокурора понад 15 діб утримувати двох солдатів у кімнаті начальника штабу. При цьому їм не давали нормально поспати, поїсти і навіть у туалет не відпускали. Не менш кричущим був факт направлення у божевільню… підполковника міліції. Вже на Херсонщині група офіцерів жорстоко побила трьох вояків, натомість Ларін за цим усім спостерігав і оком не моргнув, щоб зупинити це зухвальство. Про загибель 44-річного тернополянина Зіновія Флекея, який підірвався на гранаті, й до сьогодні ніхто не дав відповіді, чому так сталося. Також під час несення служби на Півдні бійцем батальйону був застрелений водій фури, який за незрозумілих обставин намагався забрати зброю та втекти. А як назвати повідомлення тернопільських бійців про таку собі приватну в’язницю під назвою «Каліфорнія», де час від часу утримували бійців, які були неугодні підполковнику Ларіну? Апофеозом цієї безнаказаності та низької кваліфікації вищого тернопільського командування стала загибель 6(!) тернопільських бійців на Херсонщині. Як той самий Ларін та інші офіцери після цього могли дивитися в очі батькам та рідним загиблих? А між тим, усі перелічені події сталися не під час бойових зіткнень з ворогом, а на відносно спокійній території. Навіть не хочеться думати, що могло б трапитись, якби «Збруч» перебував у зоні АТО (за останньою інформацією підрозділ уже перебазувався в район Маріуполя).
І Ви питаєте після цього всього, чому чоловіки з Тернопільщини не хочуть іти до війська? Однозначно, не тому, що вони не патріоти своєї Батьківщини. Ні, просто, дивлячись на весь цей бедлам, який твориться у підрозділі тернопільських вояків, тверезо мислячі люди наперед добре подумають, чи йти на вірну смерть під керівництвом подібних командирів, чи все-таки дочекатися, коли таких горе- командирів поміняють на справжніх фахівців та патріотів.
Замкнуте коло рядового Микитчака
Розповімо про одного з тих, хто став на шляху підполковника Ігоря Ларіна. Володимир Микитчак у травні 2014 року як свідомий громадянин пішов добровольцем у батальйон тероборони «Збруч». Далекобійник із села Трибухівці (Бучацький р-н), незважаючи на ненадто міцне здоров’я, став до війська. Тоді чоловік і подумати не міг, що його акт доброї волі закінчиться на лікарняному ліжку.
Володимир у колі бойових товаришів отримав прізвисько «Гулівер» за свій високий зріст. Через невеликий проміжок часу після призову на службі почалися проблеми. Як розповідає Володимир Микитчак, командир батальйону Ігор Ларін ставився до підлеглих бійців не просто зневажливо, а й не по-дитячому жорстоко.
– Зверхнє ставлення комбата Ігоря Ларіна до військовослужбовців переходило всі межі, хто намагався чинити спротив – отримував покарання, – розповідає «Гулівер». – З волонтерської допомоги до нас доходило мало що, не кажучи вже про бійців, які стояли на віддалених блокпостах. Рядовим – не положено, а комбат може шикувати «на широку ногу», – пригадує 38-річний мешканець Бучацького району.
Попав під «гарячу руку» підполковника і пан Микитчак.
– Після побиття мене не хотіли везти в лікарню, – каже боєць. – Товариші знайшли номер телефону до військової служби правопорядку (ВСП) в Херсоні. ВСП-шники приїхали і доправили мене до районної лікарні міста Чаплинка. Там я пробув чотири дні. Звідти виписали з рекомендацією продовжити лікування в госпіталі. Згодом я поїхав у Миколаївський госпіталь, – розповідає вояк.
Володимир показує виписку з Чаплинської лікарні. У графі «діагноз» такий перелік: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, гематома, розрив барабанної перетинки. З таким «врожаєм» травм чоловік повернувся додому у відпустку, став на облік у військовому комісаріаті за місцем проживання і звідти отримав направлення на медичний огляд і лікування з діагнозом «закрита черепно-мозкова травма».
– У воєнному госпіталі мене пролікували 10 днів, потім направили назад у військову частину. Але річ у тім, що мені лікували… виразку шлунка. Болі ж від струсу мозку і побиття продовжувалися. Наш комбат Ларін постарався, щоб про струс мозку не згадували, адже це підтверджувало б побиття. За станом здоров’я повернутися на службу я не міг, бо як можна було служити, приймаючи уколи й таблетки. У цивільну лікарню також лягти не зміг, бо військовозобов’язаний. Добре, що дружина у мене медсестра і вона продовжила лікування своїми силами і знаннями, – розповідає чоловік.
Далі Володимир Микитчак вирішив просити направлення на проходження медичної комісії, адже коли його брали на службу, комісії не проходив. Є доброволець – та й добре! Із проханням про проходження військово-лікарської комісії «Гулівер» звернувся у військкомат. Але там пояснили, що оскільки він вже є військовослужбовцем, направлення має дати командир частини – Ігор Ларін.
– Зрозуміло, що комбат такого направлення мені не дасть, бо комісія одразу б виявила, що мали місце тілесні ушкодження, і діагностувала б струс мозку. Заяву в обласному військкоматі теж не прийняли. Після цього я звернувся у військову прокуратуру, адже не хотів бути дезертиром. Я добре розумію, що є військовозобов’язаним і чим мені загрожує неявка в частину. Цікаво, що командування після завершення відпустки одразу ж не згадало про мою відсутність. Думаю, комбату було вигідно, щоб минув час, і тоді мене легше можна було б представити дезертиром, – каже військовий.
Прокурори направляли звернення у Херсонську воєнну прокуратуру, звідти писали у військову частину, але відповіді з частини не було. Потім Володимир Микитчак звертався і у військові прокуратури різних рівнів і з листом до Президента. І ось, диво, після неодноразових прокурорських листів на адресу в/ч звідти, нарешті, відповіли Володимиру. Лист, датований 26 січня, недавно прийшов на адресу чоловіка. Там зазначено, що В. Микитчак не прибув після закінчення відпустки на місце служби, відпустку не продовжив, а доказів правомірності своєї відсутності не надав. Що ж до завдання тілесних ушкоджень та надання допомоги у лікуванні,– вирішення таких питань не належить до компетенції військової частини. Медичну допомогу, нагадали бійцю, можна безоплатно отримати у військово-медичних закладах.
– Виходить, що я у замкнутому колі: повертатися не можу через стан здоров’я, пройти медичну комісію теж не можу, бо потрібний дозвіл Ларіна, а з відповіді із частини розумію, що він цього не зробить. Тепер проти мене порушили кримінальну справу за те, що не повернувся в частину. З одного боку, я розумію, бо мене там нема, але з іншого  – чому на службу мене взяли без ВЛК і тепер не можу її пройти? Чому комбат дозволяє собі знущатися з бійців? Як з таким командиром іти в бій, якщо йому не довіряють? – на ці на інші запитання не може знайти логічних відповідей Володимир Микитчак.
Чоловік показує виписку з лікарні про те, що у 2010 році мав операцію на виразку шлунка, а в 1996 році через захворювання хребта був признаний непридатним до військової служби в мирний час і обмежено придатний – у воєнний.
Ось так уродженець Бучаччини спочатку хотів служити, незважаючи на хвороби, тепер же мусить доводити, що не може служити, бо хворий.
Іван БілийНомер один
В ТЕМУ
21 січня ц.р. ухваленим вироком суду стрільця другої роти охорони тербатальйону «Збруч» Сергія Трусова із Хмельниччини визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 402  Кримінального кодексу України (непокора) та призначено покарання 2 роки 6 місяців позбавлення волі.
– Я отримав наказ на відбуття у пункт бойового призначення, але не бажав туди їхати у зв’язку з тим, що підполковник Ларін неодноразово ображав мене в присутності моїх товаришів по службі, обіцяв застрелити або посадити в тюрму, мовляв, я йому погрожував фізичною розправою, хоча насправді цього не було, – заявив солдат Сергій Трусов.
Молодший сержант Володимир Шитіков (уродженець Рівненської області) отримав ще більше – три роки реального строку.
Кулеметник Андрій Луцький із Байківців теж не виконав наказу підполковника Ігоря Ларіна про вибуття на Херсонщину. Тернопільський суд 1 лютого позбавив його волі строком на один рік. При цьому ніхто не зауважив, що з серпня 2012 року Андрій Луцький перебуває на диспансерному обліку в лікаря-нарколога. Відповідно, як він пройшов медкомісію (і чи взагалі подібна була), мали б з’ясувати компетентні органи. Також питання, як чоловіку з таким діагнозом можна давати в руки зброю?
Механік радіорелейної станції батальйону «Збруч» Аркадій Толмачов, до речі, уродженець Брянської області (Росія), за подібний вчинок отримав два роки умовно. Таке ж покарання присудили мешканцю В. Гаїв Степану Гончару.
Підполковник міліції, а нині рядовий Ігор Длугош був призваний по мобілізації у ЗСУ Тернопільським об’єднаним міським комісаріатом без проходження медичного огляду, хоча свого часу був звільнений з органів через гіпертонічну хворобу. У медичному висновку чітко йдеться: «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний – у воєнний». Але на цей факт ніхто не зважав, і рядового зі спеціальним званням «підполковник» певними маніпуляціями змусили написати заяву на зарахування в тербатальйон «Збруч». Прослуживши майже 15 років у міліції, він зустрів, м’яко кажучи, неадекватне ставлення до себе у тернопільському батальйоні «Збруч» (серед іншого, керівництво підрозділу намагалося помістити його у психлікарню). Внаслідок цього той відмовився з комбатом Ларіним їхати на Херсонщину. Нині Ігор Длогуш чекає на вердикт Феміди. Дуже не хочеться, щоб судове рішення поламало долю колишньому правоохоронцю та активному учаснику революції Гідності.

Немає коментарів:

Дописати коментар