Щодня для мене, українки, ранок в Італії починається зі слів «путана» та «цокола» в мою спину. Ці слова я чую від жінки, яку я зобов'язана доглядати, тому що вона є моїм роботодавцем. Якщо зміню роботу, я не впевнена, чи зміниться це відношення до українки в Італії. Я не дивуюся жінці, яка має цілий букет психічних розладів. Гірко слухати ці слова, якщо знаєш, що на них не заслуговуєш. За способом мого життя до жінок вулиці я не належу.
