У ці дні до Львова з’їхалися ключові, надпотужні спікери на тему Донбасу. І я щиро вітаю їхні намагання бути лагідними адвокатами донбасців. Мені навіть імпонують явно мазохістичні намагання збагнути, зрозуміти, прорефлексувати бідолашний донбаський народ-жертву. Ця інтелектуальна мастурбація над нещасною долею донбасців, яких треба полюбити і пригорнути, інколи нагадує інтелектуальні спроби бачити позитив навіть там, де тебе гвалтують. Чого ж, я цілком розумію сутність Колєсніченка і Царьова – але це не означає, що я поселю їх у своїй квартирі. Навпаки – я їх пошлю на хер передовсім тому, що їх добре розумію. Так і тут.
