неділя, 13 березня 2016 р.

Чому в заробітчан сумні очі?

Доходить рiк, як я без рiдноi вкраiни,
Рiк переломний та болючий для душi,
Вiтри думок навiянi в чужинi,
Безсоннi ночi, довжелезнi днi...
Багато думаеш, усе аналiзуеш,
I за i проти, слухаеш людей,
Однi страждають тут, а iншi з них глузують,
Як, з слабодухих та м'яких людей...

Тут чужина когось загартувала,
Поставив цiль, до неi чiтко йде,
А комусь краець серця надламала,
Той, зранений по течii пливе...
З заробiтчанами стрiчаешся, говориш,
Таких, як ти, в Iталii тут тьма,
Лиш трошки згодом оцiнити зможеш,
Побiчнi дii добровiльного ярма.
Усi вдають, що начебто все добре,
Свята стараються всi разом провести,
Та, iнколи, як вийде сховане утробне,
Та, по душi так, боляче щось почина скребсти...
Чому в заробiтчан сумнii очi?
За посмiшкою смуток ллеться аж за край,
Душа кричить, до дому хоче,
Та, клятий розум:- "Зачекай!!! ".
В душi кожна почути хоче:
- " Мамо, лишай все, повертайся!"
Натомiсть дiти ще шепочуть:
-" Нам дуже треба, постарайся!".
Боiться хтось розчарувати,
Онукiв, сина та невiстку,
Й себе без грошей страшно уявляти,
Тут б'еш тузом, а вдома шiстки...
Чи зможу я на Украiнi?
Вiд мене ж бiльшого чекають?
Отак йдуть роки на чужинi,
Тих, хто себе в ярмо впрягае.
Конем назвався - тягни воза,
Усi слабкi, але ж ти сильна,
Кому бoлить твоя заноза,
Чи те, що ти роки невiльна?
Як в карцерi, цiлодобово в хатi,
Лиш двi години волi бачиш,
Вступиш до церкви, вийдеш прогулятись,
Чи десь на лавочцi поплачиш...
Вертаешся, знов -" Гайта!", " Вiйста!"
Тобою днями обертають,
Життям чужим, в чужiм обiстю,
Лиш ти цiну тим грошам знаеш...
Як, бiлка крутишся роками
Прожитий день на грошi множиш,
Передаеш дарунки коробками,
Та усвiдомлюеш, що вдома так не зможеш...
До дому iдеш раз на рiк, на свята,
Поxoдиш в гостi, по родинi,
Подивишся на стiл багатий,
-"Гм, бiди нема на Украiнi!"...
Убранi вci нiчим не гiрше,
Кожен щось жне на своiй нивi,
Живуть багатше, хтось скромнiше.
Дружно, весело, галасливо...
Дивишся з заздрiстю на них небого,
Бо, загубилася у свiтi,
Прибула до свого порогу,
" Коли назад?" - питають дiти...
Подивишся на свою половинку,
Гiрко зiтхнеш, немае що казати...
Що вартий чоловiк без жiнки?
Вже й на чарчину став частiше насiдати...
Що тепер скажеш сильна жiнко?
Ту, мудрiсть, що знана повiк:
"Щоби слабкою була жiнка,
Потрiбен сильний чоловiк."
Сум побирае, визнаеш провину,
- " Не iдь!", -чекаеш слiв, "Ти нам потрiбна!".
Погостювала у своiй хатинi,
В Iталii чужа, але вже й тут не рiдна.
До висновку прийшла, одного ранку,
Все грошей мало, щоб на життя не злитись,
Хоч важко, дорогi заробiтчанки,
Але, потрiбно вчасно зупинитись...
Не маемо життя ми запасного,
Й батьки нашi на цiй землi не вiчнi,
Вертаемось, допоки е до кого,
Зцiлимо душi покалiченi...
Вертайся у гнiздо свое, зозуле,
Наiвно ждать що скажуть :"-iдь назад",
Нелегко й вдома привикати буде,
Але ж ти мама, жiнка, а не банкомат!!!
Олена Голуб'як.

Немає коментарів:

Дописати коментар