неділя, 15 листопада 2015 р.

Як група «Схід та Захід єдині» розвідникам допомагала …




У суботу 14 листопада 2015 року волонтери групи допомогли військовій колоні 91 КРЦ оперативного командування «Південь» що проходила через Тернопіль в ремонті одного з їх автомобілів.

Протистояння на сході України, закріпило потуги нашого народу у єднанні проти загальної біди, але нажаль ще не змогло повністю вилікувати і суспільство, і чиновництво від певної відстороненості у протидії загальній небезпеці.
В обідню пору суботнього дня повертаючись з поїздки по області, а їздили ми домовлятись про сільгосппродукцію для наступного рейду на фронт, я з координатором нашої групи по Західній Україні Василем Конько запримітили військову колону автомобілів на об’їзній дорозі Тернополя. Василь одразу зметикував:- о зараз зупинимось, дамо трохи хлопцям яблук у дорогу  та й спитаємо може щось сталось і яка допомога потрібна. І як в воду дивився. На військовому «КАМАЗі» потік радіатор водяного охолодження. Субота вихідний день, а ті читачі хто водить автомобіль знають що полагодити таку несправність самотужки водійські екіпажі не можуть. Потрібна грамотна робота зварювальника і автослюсаря. На найближчій станції технічного обслуговування бійцям порадили наш автопарк або десь на «Збаразькому кільці» є такі спеціалісти. Василь каже ну що ж я проведу їдьте за нами цим «КАМАЗом», хоча сумніваюсь що хтось в післяобідню пору суботи там є. І дійсно на воротах зварювальної майстерні висіли замки. Мій побратим увесь цей час обдзвонював своїх знайомих, нам дають ще кілька адрес майстерень, їздимо по місту вже з ним вдвох-та сама історія. У одному місці взагалі зустріли байдуже:-Ну що з того що військові приходьте в понеділок, телефони «спеціалістів» відключені і не має на то ради, а один старший чоловік посилаючись на слабке здоров’я і вихідний теж відмовився. Хоча сусідові робив автомобільний радіатор, отакої, це ж сусідові.





























 Треба сказати що є в нас українців (і най не тішать себе «свідомі галичани», у них також ), така риса як «моя хата з краю». То мовляв, як казав персонаж одного письменника, най в начальства голова болить що у війську непорядок (хочеться додати, ага… якщо щось не так, то мудрий «цісар» добряче цьому начальству по «макітрі нашурує…»). Начальство звичайно мало б подбати щоб на марш машини виходили у кращому стані. Та усі хто цікавився за роки Незалежності України  службою нашої армії, знають що нормальної служби ж не було. Військову техніку «розкомплектовували» (щоб не сказати по іншому…) спродували і перепродували, частини скорочували, зате генералів було немало і нагород їм не шкодували. А ще політики постійно твердили, все добре, виберіть нас ми за все подбаємо. Тепер ми кажемо «то всьо триклятий Янукович». Що його «правління корумпованого чиновництва» було злочинним ніхто не сумнівається, але що, в попередні часи було на багато краще? Чи хоч з одного посадовця спитали за занепад обороноздатності та за незадовільний стан матеріально-технічного забезпечення військ у ті роки? Що, кожен з нас зробив для цього щоб це відбулося, питання є риторичними.
Були  звичайно здобутки і у наших військових за той період і в міжнародних місіях ми брали участь, і в навчаннях. Були і справжні офіцери-спеціалісти що зуміли зберегти хоч частину оборонного потенціалу країни. Тепер спільними зусиллями ми надолужуємо втрачений час, в важких боях на Донбасі, в спробах реформ (бо це ще не самі реформи), в горнилі  перемог і поразок народжується нова армія. Обовязок кожного справжнього громадянина підставити їй плече. Це справа не тільки волонтерів.
 Та повернімось до нашої розповіді про наших нових друзів водіїв 91 КРЦ (командно розвідувальний центр) оперативного командування «Південь». Василь Конько зумів все таки найти місце де хлопцям зробили ремонт їхнього «радіатора» у вихідний день не рахуючись з особистим часом. А інакше і не могло бути, там вже робили колись  для нас скоби для бліндажів які ми відвозили на фронт. Коли все вже було позаду і машина відремонтована (залишилось зранку доробити ще одну деталь) бійці та офіцери розписались нам на нашому прапорі зі словами вдячності. Уже пізніше вияснилось що у одного солдата на позивний «Миник» не було нормальних «берців» його розміру, зате вони були у нас. Як завше буває в таких випадках Василь Конько дав їх бійцю які він тут же взув на ноги. Під вечір біля нас зупинився ще один тернополянин довідатись  чи не потрібна допомога. Це ветеран афганської війни Богдан Литвин кавалер ордена Червоної зірки, що скажеш вояцьке братство є вояцьке братсво. Бо до того якийсь чоловік став своєю машиною тільки щоб запитати: - а чи не продаєте ви хлопці отого військового прицепа «кунга», мені для господарства треба…Уфф, хай йому грець дядьку  з такими запитаннями, (сяку таку дивізію). Війна на дворі, а ви туди ж продати…
Не будьмо байдужими та корисливими, українці, армії як ніколи потрібна допомога суспільства, тапер ж вона дійсно наша українська, і дійсно народна.

Ігор Крочак, прес-секретар волонтерської групи ГО «Схід та Захід єдині» (фото автора)


15 листопада 2015 року

Немає коментарів:

Дописати коментар