середа, 16 липня 2014 р.

Давній прокльон як зброя Євромайдану

Можливо, це наслідок демонізації нашої влади або люди просто від безсилої люті ладні вхопитися за будь-яку рятівну соломинку:  на євромайданах чуються голоси про необхідність застосувати до ворогів євроінтеґрації магічну зброю – ворожбу та прокльони.


Як наївно це не виглядало би, але такий спосіб боротьби може виявитися достатньо дієвим, адже значна частина українського істеблішменту, як стверджують поінформовані джерела, схильна до містики й доволі серйозно ставиться до різного роду магічних ритуалів. Досить згадати, якого переполоху свого часу наробило поширене в мережі Інтернет пророцтво карпатського мольфара Нечая, який буцімто передрікав наглу смерть чинного нині українського президента (натомість нагла смерть невдовзі спостигла самого мольфара).

Клясти своїх кривдників чи просто лаяти їх для українців є таким же буденним заняттям, як бажати здоров’я при чханні чи виголошувати тости та побажання іменинникові. Нині мало хто зважає на зміст слів, вимовлених в емоційному збудженні від щирої радості чи буйного гніву. Ба більше, вживання у розмові лайливих слів і прокльонів стало поганою звичкою, а побажання здоров’я – порожньою формальністю.

Але, коли байдуже поздоровлення, хоч і не допомігши, все ж і не зашкодить, то лихий прокльон, навіть мовлений мимохіть, може стати тією останньою краплею, від якої когось шляк таки й справді трафить. Недаремно у давні часи певні словесні формули належали до сфери сакрального і володіли силою магічного ритуалу. 

Свого часу доцент кафедри етнології та археології Прикарпатського університету Михайло Паньків пояснив кореспонденту «Z», що побажання комусь добра чи зла були в давнину тими “завітними словами”, якими люди користувалися у магічних цілях. Молитви за оздоровлення чи наслання прокляття завжди містять у собі звернення до вищих сил або одухотвореної природи. Тож, ясна річ, проклинати когось у давні часи могли лише жерці, шамани чи відуни, до компетенції яких належало спілкування з богами. У патріархальному суспільстві такі сакральні функції належали також батькові сімейства.

Але з плином часом на теренах України мастаками лаятися та клясти стали насамперед жінки. Така метаморфоза відбулася не випадково. “ Жінки у нас язикаті через історичні особливості, – розповідав Михайло Паньків. – На мою думку, історія України була історією вдів. Військові походи, козаччина – все це зумовлювало відтік чоловіків, в українських селах в більшості залишалося жіноче населення. Тож коли прокльони увійшли в побутове мовлення,  носіями такої специфічної лексики стали саме жінки”.

Характерно, що матюків в українській мові фактично немає. Навіть назви статевих органів в українців по-дитячому наївні або ж опоетизовані. Скажімо, давня назва чоловічого статевого органу походить від відповідного його функціям дієслова “пуцувати”, а назва жіночого – похідна від давньоукраїнського іменника “потя”, що значить пташка.

Окрім того, на відміну від російських матірних конструкцій, які здебільшого скеровані на статеву сферу життя, українські прокльони спрямовані на те, щоби накликати біду на долю людини, на її тіло, родину, господарку.

До речі, в колах етнологів побутує жарт, що причина кількісної переваги росіян над українцями ховається саме у лайливих словах, які здавна вживають ці народи. Мовляв, російський мат спонукає розмножуватися, а в нас тільки: “Щоб ти здох!” та “Шляк би тебе трафив!”.

Як це не прикро, але такий жарт містить у собі й частку істини. Дослідники стверджують, що в давні часи прокльон діяв безвідмовно. Науковці пояснюють цей феномен тим, що відун, шаман чи ворожбит, який оголошував прокльон, володів безперечним авторитетом і сам палко вірив у те, що його слово може пробудити таємні сили, які покарають винуватця. Той, кому був адресований прокльон, вірив у це так само. Спільна віра у силу слова робила прокляття грізною карою.

Існують інші трактування дії прокльону. Скажімо, дехто вважає, що його звукові поєднання або ритм породжують хвилі,  які несуть „убивчу” інформацію й енергію. Існує також припущення, що звукове, смислове й асоціативне поєднання прокльону викликає в того, хто вимовляє прокльон, збудження його енергетичних центрів і дає йому надлюдську силу.

Окультисти вважають, що народжене й огорнуте в слова прокляття не перестає існувати одразу після того, як зривається з уст. Мовляв, як астроформа воно продовжує існувати ще деякий час, залежно від емоційної та душевної сили того, хто насилає прокляття.

Колись люди вірили, що так само, як і від кожної зброї, від прокльону можна захиститися оберегами або спеціальними примівками для відвернення шкоди. Але в загальновживану лексику ці замовляння не потрапили.

„Існувала й існує тепер відповідна антимагія, щоби ті прокльони відвернути, – пояснював Михайло Паньків. – Але всі ці примівки, нашіптування, заклинання трималися в секреті, бо вважалося, що, коли люди знатимуть їх, то вони втратять магічну силу. Саме тому записувати ці магічні формули етнографам надзвичайно складно: їх не вимовляють так часто й привселюдно, як прокльони”.

Кореспондент «Z» звернувся до відомих в Україні дослідників народної магії з проханням прокоментувати, чи буде успішним застосування до ворогів Євромайдану прокльонів і ворожби через звернення до ворожбитів, відьом і бойових карпатських мольфарів. 

Громовиця Бердник, журналістка, письменниця, дослідниця традиційної культури, авторка дослідження «Знаки карпатської магії»:


«Так, я теж чула (і читала в «Фейсбуку») той напівжарт про застосування карпатської магії – креатив Лариси Денисенко, якщо не помиляюся. При всій моїй повазі до Лариси, моєї коліжанки і доброї знайомої, мушу розчарувати всіх, хто сподівається на дієвість такого способу.

По-перше, карпатські примівники, як правило, далекі від політики – на те є декілька причин, але це тема іншої розмови і виходить за межі короткого коментаря.
По-друге, як це можливо практично? Послати "промінь діареї" на винуватців подій? А якщо не туди влучить?  Це, звісно, жарт, але річ у тім, що за будь-яку сильну магію треба платити, а навіть якщо допустити, що в Карпатах ще лишилися справжні сильні мольфари, то хто буде розплачуватися з Горнім Світом за магію, яка стосується долі цілої країни? Я знаю, що в 2004 році політичні сили обох таборів їздили в Карпати шукати "магічних арбітрів", але з того нічого не вийшло, тому що коли мова йде про доленосні для нації вибори і події – жодна магія недієва. Дієва лише зібрана докупи воля і сила народу».

Володимир Єшкілєв, письменник, автор багатьох романів у жанрі фентезі, філософ і езотерик:


«Карпатські мольфари, на жаль, перебувають на тій стадії, що й дракони Толкієна – здрібніли і виродилися. Що стосується відьом, то вони воюють за всі сторони. Нема такого політика, який би не консультувався з відьмою. Просто деякі з них такі «жирні», що можуть садити по чотири відьми в першому ряду на зустрічах з виборцями, а деякі працюють дистанційно – по мобільнику. Все залежить від кількості грошей.

Але чи звернення до магії дозволить змінити ситуацію? Як відомо, слуги світлих сил дуже легко перетворюються на сволоч: скажімо, Саруман у романі Толкієна. Так само у житті – тільки знайшли собі кумира і месію, сказали йому: «так!», як він вже вкакався.

Характерно, що в цій ситуації ніхто не хоче бути Сауроном. Одні призначають Донецьк Мордором, інші вважають Європу збіговиськом сатанинських сил, гомозбоченців. Але це все піар. Не варто вдаватися до пошуків Мордору. Мордор – всередині нас, як і гріх. Мирних людей бити не можна, і ми проти цього. Але коли починаємо вибудовувати якісь сакральні піраміди і відповідно до цього діяти, то завжди виникає спокуса сказати: «Лікарю, вилікуй себе сам».  

Степан Пушик, письменник, фольклорист, лауреат Шевченківської премії, депутат Івано-Франківської обласної ради.


На жаль, Степан Пушик відмовився фігурувати в опитуванні, розцінивши його як жартівливе. Дуже шкода, адже, як відомо, саме йому належить одне з найповніших зібрань українських прокльонів, які дотепер побутують в усній народній мові. Ця добірка досі ще не вийшла у світ окремим виданням, але вже сам факт її укладення красномовно засвідчив, що в мистецтві лаятися нам, українцям, немає рівних. До речі, Степан Пушик якось зізнався кореспондентові «Z», що, працюючи над рукописом добірки українських прокльонів, змушений був вдатися до певних пересторог. Скажімо, робочий стіл фольклорист окроплював святою водою, щоби ніяке зло не пристало до хати. 


Немає коментарів:

Дописати коментар